НЕПЕРЕВЕРШЕНИЙ

 95 років тому, а саме 8 грудня 1921 року, народився видатний український борець, чемпіон ХV Олімпійських ігор, переможець Всесвітніх фестивалів молоді та студентів у Берліні та Бухаресті, п'ятиразовий чемпіон Радянського Союзу, заслужений майстер спорту СРСР Яків Григорович Пункін.

Чотирнадцятилітнім хлопчиськом він прийшов у секцію боротьби запорізького міського Будинку спорту до тренера Олексія Фердинандовича Фешотта. Уже через два роки Яша став чемпіоном України серед юнаків, а в 1939 році був включений до десятки найкращих спортсменів Запоріжжя.

У квітні 1941-го, коли відбувався черговий призов до лав Робітничо-Селянської Червоної Армії, Яків Пункін став курсантом  танкової школи у Волковиську, а вже через два місяці разом з іншими слабо підготовленими юнаками змушений був протистояти відбірним танковим колонам фашистської Німеччини – розпочалася Велика Вітчизняна війна. Під Мінськом Яків потрапив у полон.

Потім були чотири довгих роки принижень, знущань і постійного очікування смерті в концентраційних таборах. Нарешті, прийшов травень 1945-го, а разом з ним і визволення, яке принесли військовополоненим табору Меппен, що в Нижній Саксонії, американські війська.

У 1948 році Яків Пункін повернувся до Запоріжжя, а вже наступного року вперше піднявся на найвищу сходинку п’єдесталу пошани чемпіонату СРСР. Йому не було рівних у країні ще кілька сезонів поспіль, а 1951 року він став переможцем турніру за програмою Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у Берліні.

1952 рік. Радянські спортсмени дебютували на Олімпійських іграх. У складі збірної Радянського Союзу з греко-римської боротьби, у напівлегкій ваговій категорії, виступав і триразовий чемпіон СРСР Яків Пункін. Втім, завзятого суперництва не вийшло. Наш земляк „знищив” своїх опонентів, як писали тих днів зарубіжні газети, і став першим олімпійським чемпіоном серед українських спортсменів. Наступні п’ять десятиліть жодному із запорізьких борців не вдавалося досягати такого успіху.       

Після олімпійського тріумфу Пункін здобув ще дві золоті та дві бронзові медалі на чемпіонатах СРСР, найвищу нагороду Всесвітнього фестивалю в Бухаресті й звання найтехнічнішого борця радянської збірної.         Яків Григорович ще не пішов з килима, коли в нього вже з'явилися перші учні. Сполучаючи успішні виступи за збірну команду України з тренерською роботою, він стояв у витоків створення одного з найсильніших колективів запорізької школи боротьби – борцівської секції СК „Металург” заводу „Запоріжсталь”.

Олімпійський подвиг колишнього в'язня фашистських таборів, а згодом легенди запорізького спорту Якова Пункіна був відзначений у радянській державі більш ніж скромно – 1957 року його нагородили медаллю „За трудову доблесть”. Це була єдина урядова відзнака борця.

До свого нинішнього ювілею Яків Григорович Пункін не дожив. Він помер 22 роки тому й похований на Первомайському кладовищі. На жаль, немає меморіальної дошки на будинку, де довгі роки він мешкав. Між іншим, будинок цей знаходиться на вулиці, яка називалася Спортивною, а свого часу їй було присвоєне ім’я... Валерія Лобановського.

Запорізька міська федерація греко-римської боротьби спільно з управлінням з питань фізичної культури та спорту Запорізької міської ради заснували пам'ятну медаль імені Якова Пункіна, якою нагороджуються борці, тренери й меценати цього виду спорту за вагомий внесок у його розвиток і популяризацію. 

10 і 11 грудня в легкоатлетичному манежі спорткомплексу ТОВ "Соціальні ініціативи Запоріжжя" відбудеться VI Всеукраїнський фестиваль з єдиноборств "Козацький гарт", присвячений 95-й річниці від народження першого запорізького олімпійського чемпіона Якова Пункіна.