За часів Давньої Греції, коли переможці та призери Олімпіад поверталися додому, на них чекали врочисті зустрічі й церемонії. Зустрічати героїв виходило ледь не все місто. Траплялося, що для вшановування розбирали навіть частину міської стіни, і атлет-переможець в'їжджав на колісниці через цей пролом, минаючи міські ворота. Таким чином співгромадяни хотіли показати, що їхнє місто, в якому живе такий уславлений атлет, не має потреби в кріпосних стінах: у разі потреби він зуміє захистити його від будь-якої напасті…
Коли до Запоріжжя поверталися бронзовий медаліст пекінської Олімпіади з греко-римської боротьби у ваговій категорії до 66 кг Армен Варданян і його тренер Мурад Саргсян (ще один наставник призера Ігор-2008 Євген Чертков прибув з Пекіна двома днями раніше), ніхто в нашому обласному центрі нічого не руйнував, але людей на пероні залізничного вокзалу Запоріжжя-І зібралося чимало. Тут були не тільки родичі й друзі Армена, а й секретар Запорізької міської ради Юрій Каптюх, керівники спортивних організацій, ветерани греко-римської боротьби, численні журналісти. Навіть пасажири, зустрічаючі та проводжаючі, що очікували на прибуття своїх поїздів, миттєво впізнали одного з героїв олімпійських баталій і заходилися фотографувати його за допомогою «мобільників».
Звичайно, були обійми друзів, поцілунки, вітання, квіти і мідь міліцейського оркестру. «Приємно, що нас зустрічають із такою помпою», — тільки й встиг вимовити Армен Варданян на короткому відрізку шляху до VIP-зали, де відбулася прес-конференція. Виявляється, запорізький динамівець уже втретє спілкувався з представниками телебачення і преси. І кожного разу в нього запитували: «Як тобі це вдалося?».
— Я вельми вдячний усьому тренерському складу збірної України, а в першу чергу Євгенові Олександровичу та Мураду Мартиновичу, за те, що вони обрали правильний курс моєї підготовки, від першої до останньої сутички були поруч, — сказав Армен Варданян. – Спасибі усім, хто бажав мені успіху. Навіть там, у Пекіні, я відчував вашу підтримку. Звісна річ, виграш бронзової медалі – це велика перемога, але, чесно кажучи, була можливість виграти й «золото». На афінській Олімпіаді я був п’ятим, у Пекіні – третім, тож благаю Всевишнього, щоб він подарував здоров’ячко, аби у 2012 році в Лондоні моя заповітна мрія стала реальністю.— У чому ж причина тієї єдиної поразки від срібного призера чемпіонату світу-2006 Канатбека Безалієва з Киргизстану?
— Долю нашої зустрічі вирішила секундна випадковість.
— А чи не було сумнівів у своїй перемозі під час вирішальної сутички з болгарином Ніколаєм Герговим?
— Три роки тому я поступився цьому борцеві, коли він став чемпіоном світу. Тож нинішню зустріч розцінював як матч-реванш і прагнув перемоги будь-якою ціною, звичайно, переймаючись повагою до Гергова – адже він до того ж і дворазовий чемпіон Європи.
— Чи був ти свідком успіхів інших українських спортсменів?
— Так, я бачив заключний акорд виступу Наталії Добринської, яка стала чемпіонкою Олімпіади з легкоатлетичного семиборства.
Не обійшли увагою журналісти й наставників бронзового медаліста Олімпійських ігор. Голова тренерської ради збірної України Євген Чертков, зокрема, сказав:
— По-перше, я вітаю всіх із тим, що, нарешті, після тріумфу в 1952 році олімпійського чемпіона Якова Пункіна, Запоріжжя знову вшановує призера Ігор. За час моєї роботи у нас були чемпіони світу, Європи, перемагали наші юнаки, кадети, молодь, от тільки з Олімпіад наші борці не привозили нагород. Це такі змагання, прогнози щодо яких – справа безперспективна. Чимало залежить від того, як адаптується людина у нових кліматичних умовах, які навантаження тренер дає напередодні змагань. У ваговій категорії – 20 найсильніших атлетів планети, серед яких – чемпіони світу, Європи, призери Олімпійських ігор. Легкого жеребу не може бути. Наведу такий приклад. У ваговій категорії до 55 кг фаворитом вважався триразовий чемпіон світу іранець Хамід Сор’ян, котрий протягом чотирьох років нікому не програвав, а в Пекіні ми його не побачили навіть у призовій трійці. Тож доводиться визнати, що Олімпіада вносить свої корективи, а ми, тренери, накопичуємо досвід, який врахуємо при підготовці до наступних Ігор.
Щодо виступу Армена Варданяна, нагадаю, що вже в першій сутичці йому довелося боротися з олімпійським чемпіоном, торішнім чемпіоном світу Фарідом Мансуровим з Азербайджану. Але це був найкращий двобій за участю Армена. А в наступній зустрічі з киргизом надзвичайне нервове напруження далося взнаки. Отже, на успішний виступ на Олімпійських іграх може розраховувати тільки психологічно підготовлена людина. Арсеналу техніки й тактики Варданяну не позичати, нервова система в нього в порядку. На наступній Олімпіаді він боротиметься у ваговій категорії до 74 кг, і це дає підстави сподіватися, що в Лондоні він виграє золоту медаль. Користуючись нагодою, не можу щиро подякувати облспортуправлінню, дирекції ШВСМ, які надавали нам всебічну допомогу, і, звичайно ж, першому тренерові Армена Мураду Саргсяну, котрий чимало зробив для його сходження.
— А коли розпочалася ваша співпраця?
— Це трапилося десять років тому, хоча я знав Мурада Мартиновича ще за часів СРСР. Армену в 1998-му йшов п’ятнадцятий рік, та коли він приїхав до Запоріжжя, я відразу побачив, що хлопець дуже обдарований, заслуговує на увагу та повагу до себе. Звичайно, тоді я й думки не мав, що він може стати призером Олімпійських ігор. Просто хотілося допомогти людям стати на ноги. І ми надавали цю допомогу обом родинам – і тренера, і спортсмена… Я дуже задоволений, що не помилився. Армен ніколи не порушує режиму, йому не треба нагадувати про тренування, це – людина, віддана спорту.
Мурад Саргсян зі свого боку вважає, що бронзова медаль, завойована Арменом Варданяном у Пекіні, є своєрідним дарунком Євгенові Черткову до його 70-річного ювілею. Втім, останній залишати тренерську роботу не збирається. В його планах – допомогти зійти на олімпійський п’єдестал у Лондоні не тільки Варданяну, а й іншим талановитим запорізьким борцям – Вюгару Рагімову, Олександру Хвощу, Булату Абдуллаєву, Олегу Крьоці.
Фото Анатолія ВЛАСОВА
Немає коментарів:
Дописати коментар